Чи варто ставати політиком?

Спочатку я хотів іти у політику. Я дуже любив історію, був переможцем олімпіад і мріяв про машину часу, щоб виправити всі помилки, які колись зробила українська політична еліта. Але машини не було, тому була мрія все змінювати тут і зараз.
у 15 років вступив у припартійну молодіжку. На своє 18-ліття написав заяву у партію «Народний Рух України».
Минуло 10 років. Я безпартійний і сьогодні у мене зовсім немає бажання бути політиком. Знаєте чому?
Бо політики мало на що впливають. А тільки починаєш торкатися «жирних тем» на тебе виливається відро багнюки. І все. Наступного разу ти вже не політик. Ти – лузер, який програв вибори.
Приклади?
Уявімо ситуацію. Ти. Саме ти, який сидиш зараз у FB! Ти виграв вибори і став народним депутатом. Нардепом із зарплатою 6500 грн. і готелем «Київ».
І ось, через кілька місяців просиджування штанів і усвідомлення, куди ти потрапив, ти вирішив зробити щось корисне. Наприклад побороти нелегальні заправки у своєму окрузі, бо вони не сплачують нічого у місцевий бюджет, а отже твої виборці отримують менше послуг від міськради.
У цій «темі» обов’язково хтось із місцевих силовиків (якщо не всі). Комусь регулярно заносять, хтось просто заправляє там свій автомобіль і автомобілі співробітників.
І ось в результаті твоєї бурхливої діяльності стабільна схема, звичний уклад життя місцевих ділків, силовиків і чиновників опиняється під загрозою. Нелегальний «бізнесмен» заносить по 8000 грн. на місцеві телеканали, приплачує статті на якомусь помийному сайті типу «антикор». І вуаля! Хвиля народного обурення піднялася!
Ти бачиш, як грабується державне підприємство на твоєму окрузі. Як з нього на користь олігарха виводяться десятки і сотні мільйонів гривень, а саме підприємство ведуть до банкрутства. Ти пишеш депутатські звернення в генпрокуратуру, НАБУ і всі можливі органи. Що у відповідь? Із сотень мільйонів олігарху достатньо виділити кілька відсотків, щоб організувати загальноукраїнську кампанію твоєї дискредитації. Десятки ЗМІ про тебе говорять лише негатив.
У тебе є на окрузі велике приватне підприємство. Через Кабмін ти робиш все, щоб підприємству повернули ПДВ, щоб було з чого заплатити зарплату робітникам. ПДВ відшкодовують з державного бюджету. Але майже всі кошти відразу виводяться на кіпрські фірми, які належать одному із акціонерів. А працівники залишаються без зарплат.
Незважаючи на це, ти пишеш депутатські звернення до міністерств і державних підприємств, що на твоєму окрузі є хороший завод, який може випускати якісну продукцію. «Дайте замовлення!» просиш ти. Ось завод виграє кілька тендерів. Ти щиро радієш. Але разом з тим боїшся, щоб гроші знову не пішли на Кіпр. Пишеш відповідне депутатське звернення до замовника. Лише про те, щоб державні кошти, виділені на замовлення пішли саме за призначенням. І що у відповідь? Один із акціонерів організовує масштабну інформаційну кампанію проти тебе. Ніби ти. Саме ти! Ти зриваєш тендер! І всі твої виборці-працівники заводу щиро вірять, що ти, саме ти зірвав замовлення. «А як же? Я сам по телевізору бачив!».
От тільки «телевізор» у нас давно продажний. І про це чи не знають, чи забувають, чи хочуть забути.
Ти виходиш на трибуну Верховної Ради. Ти виступаєш. Ти публічно звертаєшся до Прем’єр-міністра. І врешті досягаєш того, щоб тендер провели повторно. І щоб якось донести свою позицію, проплачуєш рекламу у FB. За $20. 540 грн. Це все, що дозволяють твої фінансові можливості. Бо у тебе немає грошей занести на кожен канал по десятку тисяч гривень.
У відповідь – купа злобних коментів від юзерів.
Скажіть, воно того варто? Мені варто ставати політиком?
Зараз у мене зарплата майже така, як у народного депутата. Я знаю, що таке відповідальність. Я відповідаю за всіх, хто є членом Молодого Народного Руху. За майбутнє організації. Вона не така чисельна, як хотілося б. Але принаймні я вірю тим, хто зі мною поруч і розумію, що мою працю цінують!
…Але як же історія? Хто винайде машину часу, щоб не допустити усіх помилок українського народу? Сподіваюся винайдуть. У наступних поколіннях…
Чи як ви вважаєте?