Про меншовартість в школах

Школа часто культивує меншовартість українців. Вчора визначали переможців конкурсу есе серед старшокласників Сум. Теми дві: «Вячеслав Чорновіл – життя як смолоскип» та “Встань і борись! Слухай і вір, здобувай і перемагай, щоб Україна була могутня!”.
Є дуже хороші роботи. Щирі, талановиті. Я переконався, що у нації є майбутнє! Але мене просто вразило, що у більшості робіт червоною ниткою проходила теза про те, як століттями знущалися з нещасної, сплюндрованої, зґвалтованої Неньки-України. Я не згущуюю фарби, це ті слова, і ті тези, які були присутні у більшості творів. І ці твори ж писали напевно найкращі учні. І ясна річ, що такі слова і думки вони взяли від своїх вчителів.
Мене дійсно лякає таке викривлене уявлення про патріотичне виховання в освіті. Звісно, в українській історії є багато складних і трагічних сторінок. Але, якщо навіть не дівчатам, а хлопцям вкладають в голову образ сплюндрованої України, то я розумію чому багато хто з них згодом захоче виїхати за кордон, а не захищати Батьківщину зі зброєю в руках. Чим сильні російські історичні міфи? «Дєды воєвалі; Народ-побєдітєль; Мой дєд на танкє Бєрлін брал». Ці міфи стимулюють національну гордість. А ті міфи, які часто культивуються в українських школах – національне приниження. Пам’ять про Героїв Крут, Героїв Базару, Голодомор має викликати не сльози, а бажання записатися на курси військової підготовки, щоб ці трагічні сторінки ніколи не повторилися.
Нам є чим пишатися. Ми – найбільша європейська країна. Наші ракети літають в космос. Наша армія – одна з найсильніших в Європі і вже четвертий рік дає відсіч ядерній державі. Наші військові, незважаючи на мінські угоди і стурбованість ОБСЄ, відвойовують позицію за позицією на Сході. Так, це далося нам дорогою ціною, ціною життів наших предків і наших сучасників. Але ми обов’язково переможемо і станемо ще сильнішими. От тільки для початку слід стати переможцями у власних головах.

(no subject)

Свято 8 березня в Україні – це фіаско фемінізму. Тисячі чоловіків, які сьогодні українськими вулицями носяться із тюльпанами – наочне свідчення того, що насправді жінки прагнуть турботи, уваги і кохання, а не права на рівні з чоловіками виконувати тяжкі роботи.

Чи варто ставати політиком?

Спочатку я хотів іти у політику. Я дуже любив історію, був переможцем олімпіад і мріяв про машину часу, щоб виправити всі помилки, які колись зробила українська політична еліта. Але машини не було, тому була мрія все змінювати тут і зараз.
у 15 років вступив у припартійну молодіжку. На своє 18-ліття написав заяву у партію «Народний Рух України».
Минуло 10 років. Я безпартійний і сьогодні у мене зовсім немає бажання бути політиком. Знаєте чому?
Бо політики мало на що впливають. А тільки починаєш торкатися «жирних тем» на тебе виливається відро багнюки. І все. Наступного разу ти вже не політик. Ти – лузер, який програв вибори.
Приклади?
Уявімо ситуацію. Ти. Саме ти, який сидиш зараз у FB! Ти виграв вибори і став народним депутатом. Нардепом із зарплатою 6500 грн. і готелем «Київ».
І ось, через кілька місяців просиджування штанів і усвідомлення, куди ти потрапив, ти вирішив зробити щось корисне. Наприклад побороти нелегальні заправки у своєму окрузі, бо вони не сплачують нічого у місцевий бюджет, а отже твої виборці отримують менше послуг від міськради.
У цій «темі» обов’язково хтось із місцевих силовиків (якщо не всі). Комусь регулярно заносять, хтось просто заправляє там свій автомобіль і автомобілі співробітників.
І ось в результаті твоєї бурхливої діяльності стабільна схема, звичний уклад життя місцевих ділків, силовиків і чиновників опиняється під загрозою. Нелегальний «бізнесмен» заносить по 8000 грн. на місцеві телеканали, приплачує статті на якомусь помийному сайті типу «антикор». І вуаля! Хвиля народного обурення піднялася!
Ти бачиш, як грабується державне підприємство на твоєму окрузі. Як з нього на користь олігарха виводяться десятки і сотні мільйонів гривень, а саме підприємство ведуть до банкрутства. Ти пишеш депутатські звернення в генпрокуратуру, НАБУ і всі можливі органи. Що у відповідь? Із сотень мільйонів олігарху достатньо виділити кілька відсотків, щоб організувати загальноукраїнську кампанію твоєї дискредитації. Десятки ЗМІ про тебе говорять лише негатив.
У тебе є на окрузі велике приватне підприємство. Через Кабмін ти робиш все, щоб підприємству повернули ПДВ, щоб було з чого заплатити зарплату робітникам. ПДВ відшкодовують з державного бюджету. Але майже всі кошти відразу виводяться на кіпрські фірми, які належать одному із акціонерів. А працівники залишаються без зарплат.
Незважаючи на це, ти пишеш депутатські звернення до міністерств і державних підприємств, що на твоєму окрузі є хороший завод, який може випускати якісну продукцію. «Дайте замовлення!» просиш ти. Ось завод виграє кілька тендерів. Ти щиро радієш. Але разом з тим боїшся, щоб гроші знову не пішли на Кіпр. Пишеш відповідне депутатське звернення до замовника. Лише про те, щоб державні кошти, виділені на замовлення пішли саме за призначенням. І що у відповідь? Один із акціонерів організовує масштабну інформаційну кампанію проти тебе. Ніби ти. Саме ти! Ти зриваєш тендер! І всі твої виборці-працівники заводу щиро вірять, що ти, саме ти зірвав замовлення. «А як же? Я сам по телевізору бачив!».
От тільки «телевізор» у нас давно продажний. І про це чи не знають, чи забувають, чи хочуть забути.
Ти виходиш на трибуну Верховної Ради. Ти виступаєш. Ти публічно звертаєшся до Прем’єр-міністра. І врешті досягаєш того, щоб тендер провели повторно. І щоб якось донести свою позицію, проплачуєш рекламу у FB. За $20. 540 грн. Це все, що дозволяють твої фінансові можливості. Бо у тебе немає грошей занести на кожен канал по десятку тисяч гривень.
У відповідь – купа злобних коментів від юзерів.
Скажіть, воно того варто? Мені варто ставати політиком?
Зараз у мене зарплата майже така, як у народного депутата. Я знаю, що таке відповідальність. Я відповідаю за всіх, хто є членом Молодого Народного Руху. За майбутнє організації. Вона не така чисельна, як хотілося б. Але принаймні я вірю тим, хто зі мною поруч і розумію, що мою працю цінують!
…Але як же історія? Хто винайде машину часу, щоб не допустити усіх помилок українського народу? Сподіваюся винайдуть. У наступних поколіннях…
Чи як ви вважаєте?

Революція - це

Революція – це зовсім не пафосно. Це суміш безумної відчайдушності і безнадії. Це відчуття страху, яке притуплюється наявністю поруч плечей товаришів. Це коли ти не маєш сил вдихнути від захвату і натиску десятків людей, які разом з тобою намагаються проривати кордон Беркуту. Це тижні і тижні очікування, жування бутербродів і гречки, бомжування, розмов про «злив» і зраду вождів, які стоять на сцені.
Це коли чергове віче завершується не революцією, а резолюцією. Це славні тітушки-провокатори:) Це читання віршів Корчинського на конспіративній квартирі.
Це запах сльозогінного газу. Це вибухи світлошумових гранат. Це і коли палає небо і земля. Це коли молишся, щоб не потрапити в полон, а потім дякуєш Богу, що лишився живим.
Це кров тих, кому в ті дні не пощастило стати Героями:( Це «Пливе кача…».
Це відповідальність перед тими, хто пролив свою кров за нашу свободу. Хто поклав свої життя. Хто дивиться на нас із думкою: «Ти живий, бо ми померли. А отже ти живеш замість нас»…
Цей день не для того, щоб святкувати, а для того, щоб пам'ятати про ціну. І від цього ставати ще сильнішими.

Про науку і християнство

Науковий світогляд – обмежений. Вульгарний матеріалізм відкидає все те, що не доведено наукою. Дослідження навколишнього світу – це цікаво, прекрасно і почесно. Акустики (науковці, що досліджують звуки) можуть ідеально дослідити Дев’яту симфонію Бетховена. І дослідивши ці звуки, звісно не знайдуть самого Бетховена. Але це не означає, що у цієї симфонії немає автора.
Біблія – це не інструкція зі створення світу. Для мене Біблія – це посібник у відносинах з Богом і людьми. Якщо я хочу проводити досліди з хімічними елементами, я користуюся таблицею Менделєєва. Якщо у мене виникає спокуса вкрасти в ближнього, я згадую заповіді, а не статті Кримінального кодексу.
Про створення світу у Біблії кілька сторінок. Решта – про Бога і людей. Я абсолютно не сумніваюся у достовірності Книги Буття. Я переконаний, що вона правдива. Що там написано дійсно те, що розповідав Мойсей євреям три тисячі років тому. І він розповідав так, щоб це було зрозуміло водночас дикому кочовому племені і мільйонам нащадків через тисячі років. У Біблії не описано механізму створення світу. У Біблії сказано, що Бог створив світ, і Бог та світ не є тотожними. Ці дві ключові тези призвели до виникнення науки саме у християнському світі.
Наука не могла виникнути там, де не вірять в реальність світу. Навіщо досліджувати світ, якщо він лише сон Брахмана? Наука не могла виникнути, де панівний пантеїзм, де Бог і світ – це одне і те ж. Ставити експерименти на Богом? Безглуздо. Тим паче не могла виникнути наука, в цивілізації, де вважають, що світ виник із шкарлупи яйця чи внаслідок війни богів.
Наука виникла саме в Європі, де панувала церква і палали вогні інквізиції. Саме інквізиція засудила античні праці про наявність душ у планет і подібну єресь. Інквізиція – це конфлікт з іншими релігіями, магами, знахарями та єретиками. Конфлікт з наукою якщо і був, то був побічний.
Якби Джордано Бруно писав у наш час, то сучасні науковці його б заплювали за книгу «Тези проти математиків», уявлення про існування Бога в речах, віру в переселення душ. Почитайте його праці. Жодних розрахунків там немає. Так, там дійсно можна знайти те, що згодом підтвердилося наукою. Але від того, що якесь пророцтво Нострадамуса справдилося, не варто називати його великим вченим.
За століття до Бруно, Коперник написав працю «Про обертання небесних сфер», базовану на узагальненні власних тривалих спостережень і підрахунків. Без «духів», «душ», претензій на авторське розуміння Бога. І Коперник спокійно помер своєю смертю.
Наука і релігія мають бути не ворогами, а добрими сусідами. Чим вищий паркан, тим міцніша дружба. Не варто кропити святою водою андронного колайдера (якщо про це не просили самі працівники інституту). Але перетворювати науку на догму, а науковий світогляд на єдиноправильний - це означає утворити ще одну релігію.
Як християнин, я спокійно ставлюся до теорії еволюції. До неї спокійно ставилися навіть сучасники Дарвіна. Православний святий Феофан Затворник: «Это тело — что это было? Глиняная тетерька, или живое тело? — Оно было живое тело, — было животное в образе человека, с душою животною, а потом Бог вдунул в него дух Свой…»
Єдине, що мені не подобається в теорії еволюції – претензії на догматику. Наука – це постійне спростування, пошук істини, нові відкриття. Якщо завтра науковці доведуть, що Дарвін помилявся, ми походимо від ведмедів, то свої книги доведеться переписувати науковцям, а не нам.

Про попів і тачки

А що? Я теж за. Хай священики подають декларації.
Про «жирних попів на дорогих тачках» розповідають як правило ті, хто бачили їх тільки з екрану телевізора. Я зі священиками спілкуюся не так і часто, але перетинаюся трохи частіше за більшість Facebook спільноти.
В минулу суботу вирішив пройтися по ринку. Випадково побачився з із дружиною знайомого священика. «Як там отець …?» запитую? – «Разом із прихожанами дрова носять. Треба готуватися на зиму» - відповідає. «Передавайте вітання!», сказав я, прощаючись, а сам пожалкував, що давно вже не був в церкві на Тополянській. Міг би чимось допомогти.
Не так давно пив каву із гарною дівчиною і мова зайшла за «попів на дорогих тачках».
- А знаєш, - кажу, - колись мені єпископ говорив, що з мене міг би вийти священик, що бачить у мені щось. Тоді я відмовився, бо вважав, що моє покликання – політика. Але інколи сумніваюся. І можливо все ж колись повернуся до цієї розмови.
- І ти б все кинув, щоб стати священником?
- А що? Ти ж щойно розказувала, як вони кучеряво живуть? – віджартовуюся я.
Якщо почитати пабліки в соц.мережах, то все просто: «кадило крутиться, лавеха мутиться». Але реальність така: якщо тобі пощастить, лишитися в місті, а не поїхати в село, ти почнеш розбудовувати парафію десь на окраїні. З вагончика, закинутого магазину, занедбаного клубу. Разом з невеликою кількістю ентузіастів почнеш ганяти щурів і вимітати шприци після наркоманів. Поставите хрест на будівлю і повісите оголошення для місцевих. До храму щонеділі почне ходити 10-15 людей. Середня пожертва з людини 10-20 грн (це зі свічками). При хороших розкладах – 200 грн. в неділю. Десь 1200 грн. в місяць ( з урахуванням великих свят). Але це не в кишеню священику. Це загальний «дохід». З нього треба заплатити за електрику, а взимку за опалення. А ще інколи треба щось пофарбувати. частину віддати на потреби єпархії. Якщо більш-менш професійна півча, дати щось їм.
У нашому будинку живе два священнослужителі. Диякон московського патріархату і священник кафедрального (головного) собору київського. Всі квартири в будинку – малосімейки загальною площею по 21 м2. Як люди середнього віку живуть в таких умовах з сім’єю і дітьми мені уявити важко.
Але це ж священики. Напевно єпископ жирує за їх рахунок? Той єпископ, якого знаю, живе у простій квартирі. Їсть звичайну їжу, простішу ніж ми з вами. Ні. Він не святий. У нього є недоліки як і в кожного із нас. І священики не святі. У православній церкві немає догмата про непогрішимість навіть Патріарха. Церква свята не завдяки сукупності святості людей, що входять до неї. А всупереч їх гріховності. Якби не присутність Святого Духа в Церкві, її б вже давно не було.
Історії про «святих отців» з дорогими прикрасами в дорогих клубах на жаль не є вигадкою. Але є ще одна правда: священиків на велосипедах в Україні більше, ніж на автомобілях. Але про священика на велосипеді сюжет на ТСН не покажеш. Немає інформаційного приводу.
Дорогі автомобілі дійсно є в деяких єпископів і священиків. Але вони куплені явно не за свічки. Більше того, саме духовенство, як правило, не купує цих дорогих речей. Зазвичай це подарунки людей, які мають багато грошей і готові їх жертвувати. Ми знаємо, що в Україні важко набути багатство чесним шляхом. Тому дехто, щоб пом’якшити муки совісті, будує храми, жертвує на Церкву, дарує автомобілі. Добре це чи погано, не мені судити. Я просто констатую факт.
Не хочете ходити до жирних попів? Ходіть до худих.
Хочете знайти священика з яким можна вести інтелектуальні бесіди про Орігена і Августина? Такі теж є.
Маєте сумніви і шукаєте шлях до Бога? Знайдіть священика, який сам пройшов це і прийшов до Церкви через довгу і болючу дорогу.
Було б добре, якби всі якості поєднувалися в одному священику. Але навіть, якщо це три різних людини – не біда.
Біда в тому, що деякі священики не такі, як нам би хотілося. Але я не беруся критикувати навіть таких. Бо у мене була можливість взяти цей хрест, а я його не взяв.
До чого взагалі цей пост?
На Сумах на Добровільній на місці занедбаного клубу розбудовується храм Андрія Первозванного УПЦ КП. Названий він не тільки на честь апостола Андрія, а і на добрий спомин про Андрія Реуту – бійця батальйону «Донбас» та всіх бійців, які загинули за волю України.
Староста храму – батько Андрія: Олександр Дмитрович Реута. Якщо хочете долучитися до побудови чи якось інакше допомогти, я підкажу як до нього звернутися.

Послання до всевіруючих

Деякі войовничі атеїсти своїм головним ворогом вважають православ’я.
Насправді православних у нас не так і багато. Набагато більше тих, хто помилково вважає себе православними, агностиками, атеїстами насправді сповідують:
1. Тотемізм (віра в тварину-покровителя).
Розмова при прийомі на роботу:
- Я скорпіон.
- А я лев. На жаль, Ви нам не підходите :(
2. Шаманізм. Люди, які бігають по ворожках, щоб зняти «порчу», або ж її навести. А також мільйони радянських людей, що заряджали воду від телевізора під сеанси Кашпіровського. Не можу не відмітити, що всі вони виховувалися на вірі в науку і прогрес.
3. Фетишизм. Ті, які носять різноманітні обереги, які нібито наділені чудодійною силою. Діалог із фетишистом:
- ти носиш хрестик? Не знав, що ти християнин.
– та ні, я в Бога не вірю.
- то навіщо носиш?
- щоб охороняв від злих духів.
В нашому суспільству невеликій кількості віруючих і невіруючих протистоїть велика маса всевіруючих: тих, у кого вдома між іконами стоїть домовик, а меблі розставлені по фен-шую. Ті, хто медитують, вірять в Христа і переселення душ. У Перуна і Богородицю.
І ось всі ці люди раз на рік на весні збираються разом. Під церквою. Святити паску. Дивляться один на одного і думають: «Боже! Які ці всі прихожани тупі. Нема в цій церкві Бога. Хоч би вже швидше посвятили та піду розговляться…»

(no subject)

Ознайомився із проектом закону «Про цивільні партнерства» (в народі – про легалізацію одностатевих шлюбів). Був вражений, що закон дуже дискримінаційний і пронизаний духовними скрєпами. А саме: «цивільне партнерство можна укласти лише між двома особами однієї чи різної статі. Одна особа може перебувати лише в одному партнерстві чи шлюбі».
Мракобісні забобони! А як же бути із особами, які практикують відносини втрьох? Таких людей в українському суспільстві значно більше, ніж представників ЛГБТ. Права коханців і коханок та їх майнові та особисті немайнові інтереси мають бути належно захищені.
Як бути із мусульманами? Вони згідно своїх релігійних переконань можуть мати до 4 дружин (якщо здатні їх забезпечити). Закон про цивільні партнерства допоміг би нашим громадянам узаконити відносини із другою, третьою та четвертою половинкою. Я вже мовчу про свінгерів…
Молодий Народний Рух не рекомендуватиме народним депутатам підтримувати цей закон у такій редакції.
P/S. Вітаю прогресивну частину нашого суспільства із наступаючою датою! 12 листопада виповниться рік, як в Україні не дискримінують за гендерною ідентичністю та сексуальною орієнтацією в трудових відносинах. Нагадаю, ця поправка була останньою вимогою, після виконання якої, українським громадянам мали б дати безвіз в ЄС.

Наше свято!

Для мене це свято пахне димом і мастилом, фаєрами і димовухами. Лиш зараз у повітрі менше небезпеки, а у крові адреналіну.
Колись нас намагалися заборонити. Нас намагалися зупинити. Нам кричали «Фашизм нє пройдьот!». Але ми пройшли. І ми – йдемо!
Вчора я розповідав молодорухівцям як пасіонарії змінюють світ просто на наших очах. У 2005 році у Києві 14 жовтня відбулася перша масова хода. У 2006 році – перша смолоскипна хода у Сумах. Згодом – у багатьох інших містах. Це дійство завжди супроводжувалося сутичками з комуняками чи ментами і закінчувалося не тільки «Молитвою українського націоналіста», а і відкритими кримінальними справами.
Суспільство було вражене від такого епатажу. Спочатку нас не сприймали, називали радикалами і маргіналами. Потім змирилися з нашим існуванням. А через 10 років влада була змушена визнати 14 жовтня державним святом – Днем захисника України. Це перше свято, відвойоване нами і яке поступово стає справді народним. Маленькими кроками, з помилками, перепонами і саботажем, але все ж ми таки будуємо таку Україну, яка є у наших мріях і мріях наших попередників. Справжні перемоги ще попереду!
Вітаю всіх причетних! Бандера – наш Герой, Покрова – наше свято!


(no subject)

В Росії на два місяці арештували відеоблогера, який ловив покемонів у православному храмі. "За образу почуттів віруючих" у них кримінальна відповідальність. Підозрюю, що в Росії віруючих ще менше, ніж в нас.
Я читав у Євангеліє, що християн гнатимуть і переслідуватимуть за ім'я Христа. Але не читав, що самі християни мають переслідувати любителів Pokemon Go.
Ісус Христос нам обіцяв Царство Небесне, а не православну імперію на землі. Дві православні імперії, які я знаю (Візантійська і Російська), скінчили дуже погано. В одній до влади прийшли атеїсти, іншу завоювали мусульмани.
Держава – це завжди апарат насилля. А Бог завжди залишає нам свободу вибору між добром і злом. Щоб полюбити Бога не потрібен прокурор, президент, тюрма та армія. Щоб утвердити атеїста у своїх переконаннях, необхідна стаття в Кримінальному кодексі "за образу почуттів віруючих".
Мої релігійні почуття не наскільки слабкі, щоб їх було легко образити. Та і взагалі як виміряти глибину "образи"? Я ж теж ображаю: то якогось язичного божка пеньком назву, то Мухаммеда пророком не визнаю.
Замість писати заяву у міліцію, християн би мав скористатися нагодою, що молода людина зайшла до храму (навіть зі смартфоном) і поговорити з нею. Не вийшло? Помолитися за неї, а не дзвонити на 102.
Якщо хто не знав, Христа засудили до розп'яття за богохульство…